Василь Стус – Слухаючи Бетховена: Вірш

Ти приходиш в тугу мою,
Ти приходиш в радість мою —
Тугий і зосереджений,
І розповнюєш кімнату,
Щоб я не забув:
Є горда пекельна віра
І перемога вистраждана…
Щоб я не вдавився на самоті
Набубнявілим серцем.
Ти приносиш до мене грім,
Густий,
Нерозплесканий, передбурний…
Ти приносиш бурю,
Холодну і нерозвітрену.
Аж поки
Блискавка
Фіолетово-сиза
Сльозами радості не проллється.
Ти приходиш, як ранок, —
З солов’їною гіркотою.
Приходиш як день, —
Палахкотіючим соняшником.
Що горить і тужавіє,
Дозріваючи в бронзі…
Ти ввіходиш в тишу мою
Тугогрудою піснею,
Печальною, як ластів’їне крило,
І тільки в леті
Горда твоя надія,
Ти ж сам —
І суд, і оскарження,
Ти сам —
Мірило…
А коли ти відходиш
Сердито-мовчки,
Навіть не попрощавшись,
Я знаю — ти знову повернешся,
Хай лиш хмара надійде.