Сніг збили люди кроками іскристими
ще відучора. Сонячні стежки
утоптані. Упугавшись, малеча
з кожушків вистромлює носи
засоплені. Ведмедиками бродять
і топчуть далі сніг. Вже синій полиск
скрижанілих стежок прохопився,
як урочиста тиша снігопаду,
подзьобана людськими чобітьми.
- Наступний вірш → Василь Стус – Не жди, не сподівайся: марно
- Попередній вірш → Василь Стус – Живиця
(Оцінок ще немає)