Співає плоть і тужить плоть. Сніги
і тьмяні сопки, віддані покорі.
Блукає голос у житейськім морі,
ніяк не ввійде в рідні береги.
Так ампутований волає нерв —
не вибитись на визнану дорогу!
Гігантська тать пильнує нас з-за рогу
тяжкими яблуками баядер.
Йду повз — і плющу очі: одійди
оця колимська, ця гріховна звабо.
Як ремствує повстала плоть. Як слабо
шепоче голос глузду: жди біди!
- Наступний вірш → Василь Стус – Спішить, смертельна буде
- Попередній вірш → Василь Стус – Отам гора піщана і море і байрак
(Оцінок ще немає)