Люблю дозвілля степове безкрає,
могутні м’язи рідної землі,
і запах чебрецю, і жайворонів крик,
і ластівок тривогу.
Німує древній сум в важкій ріллі,
і тракторист у довгій самотині
звіряє в пісні, простій і легкій,
свою любов, котрої він, напевне,
ніяк не може звірити коханій.
Десь коник, заховавшись у траву,
бездумно сюркотить собі помалу
і заколисує пожовклий степ
нехитрим співом.
Межею ж, креслячи невтомною рукою
якісь недовідомі письмена,
прошкує осінь. Хмара супокійна
на неї задивилася згори.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ліс випустив мене з своїх обіймів
- Попередній вірш → Василь Стус – Добрий день, мій рядок кароокий
(Оцінок ще немає)