Василь Стус – Спомин: Вірш

Забуте — розіскрись!
…Така ж, як і колись:
Хода, і очі, і коса на плечі.
У добрім сні
Згадались ви мені.
Я вас чекав. Сочивсь
Між віття вечір.
Багато бачачи,
Ми мало пізнаєм,
А часом — тратимо,
І вже до цього зжились.
Я не кажу — любив
(Було ж бо це колись?),
А нині
Ви мені наснились.
Я вас чекав. Крізь сум
Ловив я дальній шум,
І враз, сліпий, відчув
Знайомі кроки…
Я не кажу — любив.
Любить — це кожну мить
Віддати на життя,
Тривогою високе.
І вечір з нами брів,
Аж поки не згубивсь
Поміж дерев… Давно…
О, як давно було це…
А зараз — все забув.
А зараз — все згубив…
І никнуть спогади,
Мов маки. Рік по році.
Слова? Нащо слова?
Печаль, як удова
Спинилась при вікні
І тужить за тобою…
Я нині вами снив,
Неначе знову стрівсь
З важкою
Кароокою бідою.
Утрачене — вернись!
Така ж, як і колись:
Хода, і очі, і коса на плечі.
Ти в радості одна,
І в горі ти одна.
Від тебе —
Ні рятунку. Ні утечі.