Василь Стус – Справедливість: Вірш

Нас порівняли в радості й біді,
В правах, у звичках, в мові і в печалі.
В кавалку хліба і у кусні сала
Ми всі однакові. Ми всі руді.
Ми всі підголені, підстрижені, немов
Солдати-новобранці. Ми раюєм.
Тут живемо, та бозна де ночуєм
Собою кривджені, обкарнані, обмовлені
За чорний чуб. Чи, може, випав зуб,
І ти вже не однакий. Ти окремий.
Уніфіковані, ми прагнем надаремно
Позбутись, ніби злочину, рахуб,
Своїх тривог, і сподівань. Навіщо?
Найкраще, як єдина голова…
Тож душу об одну колодку вичовгай
І до шеренги як солдат ставай,
і ані руш. Це лиш твоє постійне
До смерті місце. Іншого — нема.
За інше — кара. Не своє — тюрма.
Вона така ж, як тут. Така ж надійна.