Василь Стус – Спить долина, ніжним сяйвом: Вірш

Спить долина, ніжним сяйвом
Оповита. Млосно місяць
Хилить личко блідувате,
Зазираючи у вічі.
Срібні тіні монотонні
Заколисують діброву,
І в беззвучності глибокій
Мріє лілія струнка.
Гей, мандрівниче, спинися
І по втомі вечоровій
Подивись, як денні думи
Перехвилює ріка.
На єдвабній оболоні
Хай гарячі стигнуть скроні,
В сповиточку голубім.
Навкруги — ані шелесне…
Помовчи, як серце чесне…
Опочинь. Нехай воскресне
Віра в сяйві всеблагім.
Гей, мандрівниче, спинися
І по втомі вечоровій
Пий із келиха міцного,
Життєдайну силу пий.
Не зазнавши повертання,
Хвиль непроханих вагання,
Пий до раннього світання
Лип медвянистий напій.
Втома. Ніч. У самотині
На безлюдді бродять тіні,
На безлюдді тіні бродять,
Сосни стомлено скриплять.
Спить долина. Ледь світає
(Обрій в далеч утікає) —
Перші проблиски холодні
Вже на сході миготять.