Стань збоку, подивляючи вертеп.
І, непричетний вже до інтерлюдій,
віддайся довгій, мов життя, маруді.
Але — дарма ти стерп. Дарма — ти стерп.
Піднявся кону моторошній креп.
Забігали, заговорили блазні —
одні щасливі, другі — вкрай нещасні.
Стань збоку, подивляючи вертеп.
Лише добудь вистави до кінця.
Не мед, здається, навіть глядачеві?
Усе — дарма. Довліє злоба дневі
і дотлівають рампові сонця.
Ти в межипросторі. І — посеред.
Життя і смерть — оце і вся вистава.
А німота заходить, ніби слава.
Проте й вертепна слава — теж не мед.
- Наступний вірш → Василь Стус – Коли тобі обридне власне тіло
- Попередній вірш → Василь Стус – І світ існує мій по той бік мене
(Оцінок ще немає)