За Р.Кентом
Стара людина, сопки давні
і кінь старий, і світ старий
і всі утрати непоправні
і біль — хоч душу роздери!
Між сопок схований надійно,
промерзлий наскрізь, до кісток,
чи пригадаєш супокійно,
де круча обірвала крок?
Дай Боже хоч біди якої,
коли ні краю ні коня
і долі дай — та злої! злої! —
нехай донищує до пня!
