Старий садок, трухлява хата, напівзруйнований
паркан і дід глухий — сам собі пан — заліз на дах,
латає лату. Високе небо угорі, на стрісі
нудиться лелека, він дзьобом клацає, бо спека
гуркоче з висоти, як грім. Пасеться двором
чорна курка, за ногу в’язана, а пес все виглядає
із небес — коли б хоч дощ, і грім і гуркіт.
- Наступний вірш → Василь Стус – Веду тебе до прірви, в обітований край
- Попередній вірш → Василь Стус – Досвід вівериці
(Оцінок ще немає)