Ставок, промерзлий як більмо,
судомиться од гніту глибу,
і ти, посаджений на дибу,
слухняну шию гнеш в ярмо.
- Наступний вірш → Василь Стус – Сидів на самісінькому дні
- Попередній вірш → Василь Стус – Живи – і жди
Ставок, промерзлий як більмо,
судомиться од гніту глибу,
і ти, посаджений на дибу,
слухняну шию гнеш в ярмо.