Ступаю линвою (моли-но
вітця. Не матір. А — вітця).
Золотокінвою — пади-но,
спади з лиця в глиб-синь-серця.
Цей берег зустрічей — вітчизна
даліє — далі всіх грудей,
нам напростовує залізну
дорогу — плем’я молоде.
І все, що в тебе за плечима,
за частоколом віковим —
то ти. І — нерозлучно з ними.
І там твій гріб. І там твій дім.
- Наступний вірш → Василь Стус – Відійди, сатано, відійди
- Попередній вірш → Василь Стус – Ту пахне лугом і журбою
(Оцінок ще немає)