Василь Стус – Стигне смерку димний фіолет: Вірш

Стигне смерку димний фіолет,
зелень пружиться в високих соснах,
що стримлять, як роки високосні,
обрій круглячи далеких мет.
З пелюшок, із віку немовляти,
в безсловеснім гаморі радінь
далечіє близь, немов розплата,
далеч ближчає — під плеск води.
Ні весляр ти в морі, ні стерничий.
Без човна, без весел, без вітрил
стежиш круглим оком таємничим
таємничі перехлюпи крил.
І не море — ставковé багно то,
і не гуси — ворони важкі
на одній пречисто-чорній ноті
вивіряють радісні віки,
часто шерхотом гармоніюють,
виглибивши тахлий фіолет,
ввечері — не бачать і не чують,
і крильми не креслять дальніх мет.