Сузір’я знов лаштуються в танець,
метелиця от-от займеться виром.
Спокійно, сестро. Чуєш, хай їм грець —
отим Романам і Володимирам.
Запорошило, замело, засні-
жило дорогу — а куди рушати?
Спокійно, сестро. Будуть зліші дні.
Ще нам цей час — за просвіток згадати.
Не ремствуй, сестро. Тяжко в цих ночах,
що безпросвітні, як відьомське око.
І водить блуд нас і колише страх,
а притомився — і бере морока.
Та йди й крізь смерть. Не обривайся з крока.
Аж там спочин. Твій нездоланний жах.
- Наступний вірш → Василь Стус – Оце збавляння довгих літ життя
- Попередній вірш → Василь Стус – Ці виски, ці скрики під вітром
(Оцінок ще немає)