Василь Стус – І світ існує мій по той бік мене: Вірш

І світ існує мій по той бік мене.
Увесь, немов покинуте багаття,
спокійно дотліває, чи вогнем
пойметься зопалу у кілька нападів —
мене до себе марно привертає,
бо вже туди заказано путі.
Живи на віддалі од себе. Слухай
забутих голосів різноголосся,
щодня-щоночі позирай назад —
туди, де, відгороджене навіки,
минуле скулилось, немов за шклом.
Воно горить, немов свіча, — по той бік
твоєї пам’яті: кохана жінка
відносить сяйво далі, далі, далі,
як голка, прошиваючи пітьму.
А ти дивись і жди. Вона от-от,
от-от вона розмиється у темряві
і ти пірнеш у темінь. І кінець
благословить тебе своїм пришестям,
що квапилось до тебе. І — занадто.
Ти ждав його? Ти ждав його?
Мовчи.
І не допитуйся. Мовчи. Не треба
троюдити відгомонілу душу.
Вона хай спить. Хай спить вона. Хай спить.