Світ міниться — з блакитного на чорний.
Світ міниться — і проростає слово.
А де діла? А де твої простори?
А де твій меч? — Не знати. Невідомо.
Не знати. Невідомо. Білий світ
Опав, осипавсь і зійшов за рінню
Посеред правд і кривд. Серед корид
Шизофренії морок душу гріє.
І ти підносишся, гінкий, як слово-біль,
Гінкий, несамовитий, як стожало,
Жалів відьомських, досі ж бо тобі —
Твоє життя нічого не сказало.
- Наступний вірш → Василь Стус – Серце
- Попередній вірш → Василь Стус – Рояль над морем
(Оцінок ще немає)