Василь Стус – Світ повен милих таємниць: Вірш

Світ повен милих таємниць,
а як дитині — то й казкових.
Гаї, переліски, діброви —
й Рахнівка. Падай, падай ниць.
Там, у долині, ув імлі
вона парує, мов хлібина
допіру з печі. Україно,
ти радощі мої й жалі,
моя Вітчизно пресвята!
Мої дитячі ярі дзвони
і гомін цей многоколонний,
і млин — подобою хреста.
А скільки тут снувалось мрій
моїх батьків, молодших мене.
Тут кожна стежка є священна,
як тужно пахне деревій!
Ми поминали Борсуки,
йдучи із Зятківець. Куріло
пораннє сонце. Ледве мріли
біль-білі радісні хатки.
І я до тебе надбігав
і потерпав, щоб сонмом видив
себе по вуха був не видав,
щоб дивен-сон цей не розтав.
І невпізнанний був такий
мій шлях до себе. Повертання
в своє село, своє чекання.
Гай, сине, сине, сине мій!