Світанок стиг на сході, неначе мертвий птах,
і очі зводив подив по вишкових горбах.
Межею знакувалось тобі твоє життя,
жилось, немов прощалось, пройшло без вороття,
потрапивши в тенета, обранив душу в смерть,
а каламутна Лета зібгала шкереберть.
- Наступний вірш → Василь Стус – Спішу до тебе навмання
- Попередній вірш → Василь Стус – Ця калабаня, ця іржа і гниль
(Оцінок ще немає)