І сяло сонце крізь вікно.
Крізь нас. І — навпростець — крізь роки.
Котились сопками потоки —
води й каміння уводно.
І в тому сяєві — немов
на сподіванному екрані
усі надії, всі заждані
розквітли, наче хоругов.
То ти. То справді Ти була.
Не та, котру я знав, а марив
котрою: мерехтіла з марев —
всім обрієм до мене йшла.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ви наче нічні криниці
- Попередній вірш → Василь Стус – Навпроти графіка гори
(Оцінок ще немає)