Василь Стус – Сині складено стоси: Вірш

Сині складено стоси.
Червоні шапки
порозкидано густо
по замкненій площі
вже поетові зашморг
на шию накинуто
п’яне юрмисько взяло
зв’язало волочить.
Дотягнули, ведуть,
юрмо звіром реве
потім стихло. Лиш чути —
подзвонюють пута.
Б’ють у бубон. Солдатські
багнети навхрест
і впиваються кров’ю
промови-шпіцрутени.
Екзекуція куца,
та треба пройти
і не впасти. І голову
не опустити.
Багровіючим оком
оглянуть святу
землю ту
що тобою несита.
Чи тобі вдивину
це позорище? Ніж?
Чи тобі вдивину,
еполети жандармів!
Чи тобі вдивину,
що торгують підніжки
вже й тобою, ганьбою
мовчазною карані.
Край насилу мовчить.
Край насилу не крикне
та тьмяніють вже очі
шалені і гнівні
вже заходить на бурю —
гримітиме грім
на твої роковини
в твоїй Україні.