Так і живи: шукай утрачене,
наздоганяй давноминуле,
оте нечуте і небачене,
оте, що вічним сном поснуло.
Дорога долі неперейдена,
спалахуючи синім жалем,
сховалася за ожередами,
мов за Господньою скрижаллю.
Вона від тебе відвернулася
і — задаремні нарікання,
бо все ж привиділась, причулася
наснилась, мов тяжке наслання.
- Наступний вірш → Василь Стус – Той спогад: вечір, вітер і печаль
- Попередній вірш → Василь Стус – Прощайте – ви, чотири мури (2)
(Оцінок ще немає)