Такий близький ти, краю мій
і безнадійно так далекий.
У вирій відлетять лелеки,
а ти пробудь один — і скній.
Ізвомплена душе, ярій!
Коли докучили ці втеки —
в лет, до вогненної пащеки.
Як він ощирився, стозмій!
Іще в цій тиші гробовій
колись почуєш: орлій клекіт
шикує молоді шереги
всіх наших змагань і надій.
- Наступний вірш → Василь Стус – І стало тихо, і святочно, й вічно
- Попередній вірш → Василь Стус – Те, що було за смертю, я пізнав
(Оцінок ще немає)