Тебе нема. Ти був. Тебе нема.
Зупинений колись на півдорозі
мідяним гласом: май надію в Бозі,
сам Бог тебе руками обійма.
А ти — відбув. І вже — тебе нема.
Ти тільки сон, подовжений на вічність,
лікуєш словом свою ліричність
(А все ж — лікуєш душу — задарма).
Отак ти й був. Отак ти ріс і ріс
і прагнув весь терпінням подолати,
щоб одхилила твердь твоя прамати.
- Наступний вірш → Василь Стус – Завис як сон, як стогін сподівань
- Попередній вірш → Василь Стус – Думи про матір
(Оцінок ще немає)