Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
Аналіз вірша “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує” Стуса
Вірш, який вважається центральним у творчості Василя Стуса ‒ українського поета з Донеччини, висунутого на Нобелівську премію Генріхом Бьолем, відчайдушного патріота, який за свою національну свідомість зазнавав постійних переслідувань і врешті помер у тюрмі.
Написаний один з найвідоміших віршів у тюрмі, тому точний час його написання невідомий, але опублікований він був вперше через рік після смерті поета ‒ у 1986 році в збірці «Палімпсести».
Твір належить до громадянської та водночас філософської лірики. Головна ідея твору ‒ людина має бути вірною обраному шляху. Вторинна ідея ‒ випробування гартують дух людини й вона здатна на більше. Є й третя ідея ‒ розраховувати слід тільки на власні сили («Ніхто тебе з недолі не врятує»).
Твір має низку переплетених смислів. Є нібито обраний ліричним героєм шлях, але водночас вказано, що є шлях, для якого Господь обрав саме цю людину. Таким чином сьогодення переплітається з біблійними мотивами терпіння й самопожертви. Глибину християнських мотивів підкреслює і запозичена з християнської молитви фраза «навіки вік».
Для розкриття всіх ідей використані такі художні засоби:
- Авторські новотвори ‒ «сталить», тобто робить стальним чи покриває сталлю, «заповідався» ‒ сам собі дав вказівку, яку не можна проігнорувати;
- Повтори ‒ «терпи, «шлях», «стій»;
- Використання паронімів ‒ «стій», «стрій»;
- Протиставлення ‒ «до раю, пекла чи полону»;
- Персоніфікація ‒ шлях показаний як жива істота, який сам визначає, кому він належить;
- Алітерація ‒ автор вживає чимало дієслів з літерою «р», яка надає відчуття твердості і рішучості ‒ «терпи», «торуй», «пройди», «врятує», «прирік».
Головним символом є дорога, яка уособлює людське життя. У вірші з наростанням напруги змінюється й головний символ ‒ спочатку це «тропа», стежка, тобто обраний напрямок, який не завжди й помітний для сторонніх, доріжка, на якій кільком людям і розминутися важко, а транспортних засобів нема взагалі. Наприкінці вірша це вже «шлях» ‒ дорога, створена не лише для себе, але й для інших.
Яскравими символами є і дії головного героя, який закликає в одних рядках стояти ‒ проявляти стійкість, не здаватися, в інших рядках ‒ іти, тобто рухатися вперед.
Доля однієї людини вплетена в контекст світової історії і з цих доль історія твориться. На це вказує метафора «допоки світу й сонця», що демонструє значення одної людини у всесвіті і розширення людського кругозору, не обмеженого суто власними маленькими потребами.
Це абсолютно нормально виявляти терпіння, про який пише автор. Тому що робити добрі справи доречно та приємно завжди. Автор майстерно використовує слова, які допомагають зрозуміти читачеві тему вірша.
Стус не був родом із Донеччини, а з Хмельницька – село Рахнівка. Виправте помилку та будьте надалі уважні у біографіях митців)
Доброго вечора! Поет дійсно народився в селі Рахнівка, тільки Вінницької області. У 2-річному віці батьки забрали його (переїхали) в Донецьк (тоді – Сталіно). Дякую, що звернули на це увагу! Приберемо згадку, що він звідти “родом”
хахаха, розніс християн вщент
респект автору