Василь Стус – Терпи, терпи – терпець тебе шліфує: Вірш

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

Аналіз вірша “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує” Стуса

Вірш, який вважається центральним у творчості Василя Стуса ‒ українського поета з Донеччини, висунутого на Нобелівську премію Генріхом Бьолем, відчайдушного патріота, який за свою національну свідомість зазнавав постійних переслідувань і врешті помер у тюрмі.

Написаний один з найвідоміших віршів у тюрмі, тому точний час його написання невідомий, але опублікований він був вперше через рік після смерті поета ‒ у 1986 році в збірці «Палімпсести».

Твір належить до громадянської та водночас філософської лірики. Головна ідея твору ‒ людина має бути вірною обраному шляху. Вторинна ідея ‒ випробування гартують дух людини й вона здатна на більше. Є й третя ідея ‒ розраховувати слід тільки на власні сили («Ніхто тебе з недолі не врятує»).

Твір має низку переплетених смислів. Є нібито обраний ліричним героєм шлях, але водночас вказано, що є шлях, для якого Господь обрав саме цю людину. Таким чином сьогодення переплітається з біблійними мотивами терпіння й самопожертви. Глибину християнських мотивів підкреслює і запозичена з християнської молитви фраза «навіки вік».

Для розкриття всіх ідей використані такі художні засоби:

• Авторські новотвори ‒ «сталить», тобто робить стальним чи покриває сталлю, «заповідався» ‒ сам собі дав вказівку, яку не можна проігнорувати;
• Повтори ‒ «терпи, «шлях», «стій»;
• Використання паронімів ‒ «стій», «стрій»;
• Протиставлення ‒ «до раю, пекла чи полону»;
• Персоніфікація ‒ шлях показаний як жива істота, який сам визначає, кому він належить;
• Алітерація ‒ автор вживає чимало дієслів з літерою «р», яка надає відчуття твердості і рішучості ‒ «терпи», «торуй», «пройди», «врятує», «прирік».

Головним символом є дорога, яка уособлює людське життя. У вірші з наростанням напруги змінюється й головний символ ‒ спочатку це «тропа», стежка, тобто обраний напрямок, який не завжди й помітний для сторонніх, доріжка, на якій кільком людям і розминутися важко, а транспортних засобів нема взагалі. Наприкінці вірша це вже «шлях» ‒ дорога, створена не лише для себе, але й для інших.

Яскравими символами є і дії головного героя, який закликає в одних рядках стояти ‒ проявляти стійкість, не здаватися, в інших рядках ‒ іти, тобто рухатися вперед.

Доля однієї людини вплетена в контекст світової історії і з цих доль історія твориться. На це вказує метафора «допоки світу й сонця», що демонструє значення одної людини у всесвіті і розширення людського кругозору, не обмеженого суто власними маленькими потребами.