Той ранок, мов софіїне крило
залопотів, здригнувся сизоперий,
тож навстяж душі одчиняй як двері
і йди у синь, у жеврінь, у зело.
Здригнулись сосни, ніби од роси,
мідяним стовбуром тече живиця яра,
і повна меду й молока отара
поранніх бджіл. І свистом — голоси
розбіглих променів. У тому хорі
із гуків зіткана колиска. Птах
золотоперий висне у світах
в ультрамарину невимірнім морі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Свята бо є, свята єси, скорбото
- Попередній вірш → Василь Стус – Отак собі й живу, позбулий часоплину
(Оцінок ще немає)