Трамваї, гроші і серця,
комоди й долі
спливають плавом без кінця
брудні і голі.
Дерева, авта, журавлі,
яри і мрії
підносять на однім крилі
зморенні виї.
Крамниці щастя і міста,
паркани й мури —
усе несе вселенська мста
в однім алюрі.
Все прагне заплисти за край,
щоб того світу
почути пісню диких зграй
несамовиту.
І увостаннє пригубить
отрути чару,
як сонце злякано спішить
зайти за хмару.
І ти — піддайся течії,
що дух поймає
і в’ється контуром, гаї
і дні ковтає.
- Наступний вірш → Василь Стус – Обрав ти для багаття темну ніч
- Попередній вірш → Василь Стус – Іди – не помічаючи одмін
(Оцінок ще немає)