Траса — біла-біла. Крижана.
Вища Брест-Литовської дороги.
З безгоміння й зойку осяйна.
Траси — біле-біле полотно,
Київ наче заполярне коло.
Вздовж проспекту — порожньо і голо.
Ні душі — у серці. Все одно.
Ліхтарі молочні як наркоз.
Місяць зойкнув, наче божевільний.
Поспішає слідом шестикрильний
у такий мороз.
Вимерла вітчизна. Десь та хтось
гей-голосить на постелі білій.
Годі. Відлюбилось. Віджилось.
Подушки кусаючи ридає.
І залізна брама нас ковтає.
Решту догуляєм на весіллі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Дивлюсь і думаю: це ти
- Попередній вірш → Василь Стус – Цей жар – пійми у руки і тримай
(Оцінок ще немає)