Трать, трать і трать, аби вернути жаль,
аби вернулось прагнення тягнути
візок життя — ці обов’язки й скрути,
що наче дразки, стрягнуть між проваль
твоїх грудей розверстих. Трать і трать,
спадай, спускайся нижче, нижче, нижче,
де стогне магма, де лютує хвища,
де язики геєнни лопотять.
Трать, трать і трать. До самопочезань
наближся, навіжений, щоб при сконі
дві молитовні довжити долоні
над цю югу і віхолу і хлань.
Щоб там, де обрій оплели дороги,
уздріти царств понадземні відроги.
- Наступний вірш → Василь Стус – Усе – як треба
- Попередній вірш → Василь Стус – Живи у душах інших, як вампір
(Оцінок ще немає)