Василь Стус – Тридцять сьомий: Вірш

Тридцять сьомий — неначе жарт.
Як кавалок у горлі.
Від країв набіга пожар
У тюремному коридорі.
З варти, з камер, із ключарів
Утікаючи поодинці,
Той, хто вихопився — й згорів.
А згорів — то і в воду кінці.
Кретинічно-прямий, до болю
У колінах, крижах, в очах
Наростає грибом над епохою,
Нагасакі й гетто початком.
Тридцять сьомий — неначе жертв
Тридцять сім головешок гордих,
Тридцять сьомий — неначе жерл
Зголоднілі провалля чорні.
Тридцять сьомий — прямий, як стек,
Вузлуватий, як бучок з дуба.
Пересохлий ковтає степ
Пігулки жалкі душогуба.
Ніби сам песиміст-вусань
(зашморг шию суху не вхопить)
перетрушує небеса,
яре сонце у крові топить.
Ворожбит з голови до ніг,
Кат від ніг до зубів — він знає:
Він сидітиме на коні:
Під копитами ж світ конає.