Тут, скраю всіх країв, посеред дня
ущербного, котрому й ночі мало,
щоб цю одвічну кригу одволодати,
ми річкою вузенькою брели.
Ти — берегом, аби не заросити
червоні кеди. Я — водою вчвал.
То ліс, то луг, то рінь, то чагарі,
не з цвіту, але з колючок багаті.
Криве біліє вудлище на плечах
і за плечима — вицвілий рюкзак.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ти десь за край світу
- Попередній вірш → Василь Стус – Якась лежить на нас печаль
(Оцінок ще немає)