Твориш, немов гориш,
з корчами, із агоніями.
Пребілий світ благотвориш
прегострими долонями.
Пребілий світе мій, пусти
на всі чотири вітри,
бо так віщують з висоти
аерофільму титри.
Забуду все. Забуду світ.
І сам себе забуду.
Забуду свій кріпацький рід
і цю лиху маруду,
що зветься благісним життям,
аж б’ється серце? Б’ється?
Хвалити Бога, хоч виттям
епоха оддається.
Твориш — немов гориш.
З корчами, з агоніями.
Але досить. Облиш.
Очі сльозами повні.
- Наступний вірш → Василь Стус – З підбитим крилом
- Попередній вірш → Василь Стус – Добрий день, добо апокрифічна
(Оцінок ще немає)