Василь Стус – Твоя господа – камера ясна: Вірш

Твоя господа — камера ясна —
загупала в чотири чорних мури.
Щось вимінила у твоїй натурі
від тебе відгороджена весна.
Заворушилась зграйка таємниць,
що, спогадами збуджені, постали
і пугачем із досвіта кричали
і пахли першим листячком суниць
і прілим листям, злежаною глицею
і труском пересохлого гілля.
Догожею блукає молодицею
круг мене смерть. Я в неї немовля,
чий плач вона, мов мати, заколише,
і цицьки дасть, і на очах приспить.
І стане у господі ще тихіше,
навік у грудях відторохкотить.
Єси блажен, раз до кінця доходиш
і не дивуєшся. Єси блажен
за те, що вже себе не воловодиш
надією, котра не береже,
а більше губить. І віка збавляє.
О чорне узбережжя спроневір!
Лише про що то шепчуть шерхлі губи?
І що шукають очі проміж зір?