(Ти червоно ніколи не горіла,
О пізня кульбабо! Голівка посивіла
Хитається дрімотно у півсні —
Краси останній слід. Так само навесні
Ти піднімалася, в замріянні зростала,
Ти красувалася в пишноті молодій…)
Тремтить нитками порваних надій
Прозоре павутиння… Хвиле, стій!
- Наступний вірш → Василь Стус – Мистецтва він не знав
- Попередній вірш → Василь Стус – Вступ до поеми “Сковорода”
(Оцінок ще немає)