Василь Стус – Ти чуєш голоси: Вірш

Ти чуєш голоси? Не спи — кричить усе єство,
лише поріг переступи — і ночі торжество.
Кавалок місяця, кристал палеозойських зір,
провадить нас високий шал вікам наперекір.
Лежать у келії мерці, пропахлі небуттям,
острішок жаху на лиці — що сталося з життям?
Ошмаття масок обвиса — на споді рана ран
і долі втрачена краса і згублений талан.
Ти тут гори і тут і тлій, хай попіл попелищ
крізь сто смертей провадить твій дух причастивши вищ
до падолу навиклих бід. Але життя твоє
простує ріками убрід і бродом постає.
Ти тут, ти тут, ти тільки тут — чистопис і архів
і вільна воля пут і скрут і скручених голів.
І безголів’я чорних доль, сподіяння хрести
знакують путь неволь і воль, значать межу мети.
Дарма, ти чуєш голоси? Мовляє Пан-Господь:
не жди поразки, ні яси, сам душу з світу зводь.
І розпізнай межи страждань і дух і плоть і рвань,
глаголом Господа постань — мудрот, щедрот, карань.