Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик?
Волання — чуєш? Прагне суходолу
(коли довкола пусто все і голо)
душа твоя. Прорватись горлом рік
і в ньому закінчити свій кінець,
свій біль убгати в озеро тужаве,
бо ж задля щастя жив — не задля слави,
не задля мсти — колючий твій вінець.
І ти — вже не живий, а ще й не мрець,
напівдорозі став і виглядаєш,
лиш ту, котрої зразу не пізнаєш,
свою страшну почвару — хай їй грець.
Оце самонародження твоє
то голос смерти: пристарайся брате,
бо вже заходить час твій вирушати,
пора і дописати житіє.
- Наступний вірш → Василь Стус – Тихо тихо далеч даленіє
- Попередній вірш → Василь Стус – Вже сніг пускається в вікні
(Оцінок ще немає)