Ти десь там сниш. І бачиш милі сни,
котрі течуть з-під білої вуалі,
а я тебе пускаюсь — далі й далі,
мов берегів своєї вітчини.
Ти десь там спиш. І тепла охра стін
оберігає од снігів і вітру,
а я сную цю думу, цю нехитру
фантазію зимових холодин.
Ти десь там є. Напевно ж, десь там є,
та, що в моєму мареві блукає,
і спів, неначе нитку, засиляє
в моє німе й оглухле житіє.
Ти десь там є. Десь неодмінно є
ота, що призведе до божевілля,
до себе кличе на своє весілля
і ніби приском душу обдає.
- Наступний вірш → Василь Стус – Не утекти і не наблизитись
- Попередній вірш → Василь Стус – Дні щирі, нелукаві, озер ясна габа
(Оцінок ще немає)