Ти говорив, що ти в житті — язичником.
Філософом у почеті Ормузда
Пророк Стрибогів. Триніжки твої
Загрузли в землю череватим грузом.
Дрібний філософе, апостоле брехні,
Свічадо непотребства — скільки пихи!
Твою убогість віддали для втіхи
Сидіть в обозі, їхать на коні,
А ти, дурний, зрадів. Тобі б стихання,
З якого глупота, як з міха пре,
і доброти від трударя — пропахнути б
Мужицьким потом з рук і до ребер.
Тобі ж язичником, філософом пустельним
Косноязичником серед німих.
Тобі даровано той голос, як на гріх,
На гріх даровано його тобі, будь певен,
А ти кричиш, запінений, тебе
Ми ще згадаєм з часом, без прокльону.
Бо забагато честі — дутись березню.
- Наступний вірш → Василь Стус – Просвітку
- Попередній вірш → Василь Стус – Поетові
(Оцінок ще немає)