Ти мертвий. Мертвий ти. Живий — і напівмертвий.
Між світом цим і потойбічним світом
зупинений, вагаєшся збагнуть,
де світло, темінь — де.
Лиш ненаситцем
розплавленої магми плине час.
Він ані знищить, ані порятує,
бо мертвий, мертвий, мертвий, мертвий — ти.
Як зерня в зерні, як алмаз в алмазі,
як крик проваллю відданої жертви,
немов північне сяйво царству тіней —
так ти мені ввижаєшся не раз.
…то був двійник, найближчий варіант
від твого голосу. Лишень зайшов —
і косо так — з крижини на крижину,
незграбно оминаючи провалля,
видимі лиш йому, — до суходолу
подався підтюпцем…
Як трудно рот
видушував із себе кволий усміх:
ламались губи, щелепа важка
ліричного полтавця-гречкосія,
призвиклого до жартів, появила
стражденний вираз вилиць і чола.
Це він, подумав я. Це той, що ніс
Овідія на Соловецький острів —
цю самострату й самопорятунок.
І ось тепер — роздвоївся усмерть.
…дар перевтілення — то Божий дар:
грудьми припасти до планети, болем
з землею злютуватись і навік
позбавитися права самосмерті.
