Ти сам? Напризволяще? Тож існуй.
Збагни, що біди вічності не знають.
Вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй.
І порадій, що близиться спочин
твоїх веселих і сумних годин.
Прослалася дорога неозора
і в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора.
- Наступний вірш → Василь Стус – Тріпочуться троянди, мов живі
- Попередній вірш → Василь Стус – Обсіли душу що напасті
(Оцінок ще немає)