Василь Стус – Ти ще зовеш мене – а я вже рушив: Вірш

Ти ще зовеш мене — а я вже рушив
од тебе — геть. Ти ще зовеш і віриш
у тьмяний поклик свій. Та пойнялися
останніми вогнями береги
і покрутилися прижухлі лози
і вже лисніють стерні, мов ножі.
Вітрила виспокоєних небес
напнулися супроти — гиля, гиля
увись, увись — і вже мені курличуть
далеку путь. Та ж хутко! Не барись!
Ти ще мене сподієшся, та я
поймаюсь летом, наче безголів’ям,
ще чувши поклик твій. Коханий ретязь
урвався і просипав краплі крові,
як перламутри досвітків смеркальних
чи розсипи світанних вечорів.
Та ти — чекай мене. Бо ще за краєм
цієї вічності є друга вічність.
І там мене чекай. Отам. Одразу
за краєм смерти. Клич. І виглядай.