Ти тінь. Ти притінь. Смерк і довгий гуд
і зелень бань і золото горішнє
мертвіше тліну. Ти — бажання грішне —
пірнути в темінь вікових огуд.
Із хуторів, із виселків і сіл
ти безголова дорога потворо.
Горить твій слід — немов болід, як Тора
і ти гориш — то вічний твій приділ.
Всеспалення. Твоє автодафе —
перепочинок перед пізнім святом,
як ворогу назвешся рідним братом
і смерк розсуне лірою Орфей.
- Наступний вірш → Василь Стус – Москва
- Попередній вірш → Василь Стус – Гора за горою
(Оцінок ще немає)