Василь Стус – А ти все мовчиш і мовчиш і мовчиш: Вірш

А ти все мовчиш і мовчиш і мовчиш.
Ні вістки про тебе, ні чутки, ні гадки,
все так би, неначе життю ані вадки
(знова, нарікаєш? Їй-богу, облиш).
Утішся — недолею. Тим себе тіш,
що більше не буде ні стежки, ні кладки,
що ти припочаток усіх припочатків
(знова нарікаєш? Не треба, облиш!).
Це злигодні довгі, а буде ще гірш,
ці роздуми чорні, ці корчі, ці крадки,
ці несусвітенні дива і загадки.
(Та цур твоїм докорам. Досить. Облиш).
Ярій же, як свічка, згорьований вірш,
беруть нас чорти і почвари і лядки,
від щастя від трясця втікай без оглядки,
бо буде ще гірше, і гірше, і гірш.
Навіщо ж ти Господа-Бога гнівиш?
Хіба? Та ж за Бога — ніякої згадки.
Пограй самотою із горем у ладки
і з тим накеровуй крило до узвиш.
Хоч ти все мовчиш і мовчиш і мовчиш,
хоч досі од тебе ні вістки, ні гадки,
ані тобі пам’яті, брате мій, братку —
гріши, як грішив. І гріши, як грішиш.