Ти вся така маленька, як мета,
а я до тебе прагну, мов метелик,
що уникаючи доріг веселих
дає журі довілля. Ти не та.
Так, ти не та. Їй-богу ж, ти не та
(навіщо я неправду говоритиму?).
Нехай мені, у спогади сповитому,
промовлять призабуті вже уста.
І пригадалось: як росла гроза,
і єрихонських труб котився гуркіт,
з червоних зір спадає сивий туркіт
чи янголів, чи голубів.
- Наступний вірш → Василь Стус – Доба щаслива – щоб ти здохла
- Попередній вірш → Василь Стус – Вона притисла до грудей
(Оцінок ще немає)