Тихо тихо далеч даленіє,
даленіє далеч — степ мій спить.
Всюди пітьма, але в серці дніє,
але в грудях — ранок майорить.
Що мені до тоскного тужіння
до видіння, скніння — що мені?
Чути чайки жалібне квиління,
чути, вже життя моє в огні.
Стій і стій. І стій і стій. Несила
зупинитись, впасти і пряміть.
Вся душа стражданням обболіла.
Даленіє далеч. Степ мій — спить.
- Наступний вірш → Василь Стус – І довго достигало власне око
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик?
(Оцінок ще немає)