Василь Стус – У щастя, кажуть, світлий кожен час: Вірш

У щастя, кажуть, світлий кожен час.
Щасливі, кажуть, нібито не лічать
ні днів, ані годин. Мій день почавсь
і вихопився день, вогнем налившись.
Так око наливається. Так в літі
наллється яблуко. Хай день зійде —
воно собі кружляє в верховітті
допоки аж додолу не впаде.
Мій день почавсь. Та щастя забарилось
чи поцуралося на мій поріг
ступити. Скільки снів мені наснилось!
Забув я більше. Менше — приберіг.
Мій день почавсь. І тільки скрипне хвіртка —
я жду, і назираю, і дивлюсь:
лиш перехожі жебрають каліки,
до мого апелюють до жалю…
До мого щастя. То прийде товариш,
то подруга, то недруг, то поштар,
але ніхто не принесе у дар
мені хоч головешки з пізніх згарищ.
Щасливі, кажуть, нібито не ждуть,
не визирають час. І дароносний
вони і в непогоду радо п’ють
приблудний день заблуканої осені.
І я не жду. Дарма. Не назирай:
ніхто й не прийде, словом не потішить.
Та й добре, що нема. Буває гірше:
коли тобі і сльози позбирать
не дасть захожий.