Убогий смерд — не владарює нині,
Хоч владарюють злидні по Землі.
Окраєць хліба й долі на землі,
Окрайці днів — ба, не своїх, бо згінних.
Іде за плугом репаний кріпак,
Іде кріпак понурий перед плугом,
А ген гуде солоний, як ропа,
Старий Дніпро. І — ні душі, ні друга,
Ані тобі дружиноньки. Навік
Отаборись важким козацьким кошем,
Як позлітають смерки гробові
І взятого у розпач переможуть.
Отак і є. Отак і жий. Отак
Творись, таврований, печись, казися.
Тобі одвіку лиш Голгофа зичиться,
Немов це не розплата, а мета.
