Удруге кульбаба в долині пророста,
шпориш удруге попри стежку пружиться,
і молодіє в жовтих пелюстках
прижухлий очерет.
Ще й горобці беруться
переспівати спокій і журу
і тишу ковилево-полинову.
Прокільчилося молодими врунами
осіннє поле — зеленіє знову.
Тебе ж нема. Була ти — і нема.
І вдруге не пройдеш новими травами:
на окрайсвіті бродиш під вітрами,
під чорними вітрами чотирма.
- Наступний вірш → Василь Стус – З обличчям першокласниці-школярки
- Попередній вірш → Василь Стус – Я марно вчив граматику кохання
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші