Уламки вір. Уламки сподівань.
Так захаращують безмежну душу,
що, мабуть, вже не віднайтись самому.
Тороси вір. Тороси сподівань.
Міжгалактичні вибухи сердець
провисли над тобою, наче зблиски
опуклих спалахів сонцевороту
чи полиски космічних катастроф.
Це гайта-вйо і вішта-вйо весільне
раптово пригадалось на розлуці,
і я збагнув, що роки стороною
пройшли повз мене. Існував —
несправжньо,
бо й світ — несправжній весь. Куди утік?
І за котрим узгір’ям заховався?
Не віднайти — ні зрячим, ні сліпим.
- Наступний вірш → Василь Стус – Десь там, на споді пам’яті
- Попередній вірш → Василь Стус – Ніч осідала і влягалась падолом
(Оцінок ще немає)