Усе росте довкола мене світ,
і все маліє мій маленький простір,
і все тужавіє, чорніє, твердне,
аж скоро спалахне од чорноти
і мовчазної туги. Подаліло
твоє життя, з якого ти уплав
пустився в чорноводдя днів наступних,
де ані тобі вітру, ані хвилі,
де ані сонця, місяця, зорі.
Загорнутий у летаргічний сон,
пливи у нікуди, аж доки сили
тебе напризволяще не покинуть
у безберегих досвітних світах.
- Наступний вірш → Василь Стус – Гориш? – Гори!
- Попередній вірш → Василь Стус – Їм для конання мало і століть
(Оцінок ще немає)